Сучасний літературний процес (огляд). Співіснування і взаємодія різних стилів, напрямів, течій. Найпомітніші сучасні літературні явища.

24.04.- 03.05.2017 р.                                   Урок № 60-61, 11 клас 2 год.

Тема. Сучасний літературний процес (огляд). Співіснування і взаємодія різних стилів, напрямів, течій. Найпомітніші сучасні літературні явища.

Мета: Ознайомити учнів із напрямами розвитку сучасного літературного процесу, співіснуванням та взаємодією різних стилів, напрямів, течій; розвивати навички самостійної роботи з літературними текстами, визначення їхньої художньої вартості, висловлення та обґрунтування своєї думки про явища мистецтва; виховувати любов до літератури, повагу до загально-людських цінностей, естетичний смак.

Тип уроку: комбінований урок.

Обладнання: підручник, портрет письменників, тексти творів, ілюстрації до нього.

Хід уроку

І Мотиваційний етап.

1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

   ІІ Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань.

Бесіда за питаннями:

ІІІ Оголошення теми та завдань уроку.

Знати: життєвий і творчий шлях письменників;

Вміти: аналізувати оповідання.

IV Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

40–50-ті роки — ідеологічна радикалізація: холодна війна; маккартизм, крах колоніальної системи, успіхи європейських соціал-демократичних і комуністичних партій та придушення «антикомуністичних повстань» у Берліні, Будапешті.

Пошук відповідей на «прокляті» питання епохи: історія як трагедія, історія як порочне коло (Г. Казак, Е. Юнґер), історичний збій (відхилення європейської цивілізації від прогресивного шляху); гостра конфронтація ідей — посилення релігійного світогляду (особливо католицького — Е. Ланґґессер, Ґ. М арсель, Ґ. Ґрін, В. Ґолдінґ) — протистоїть популярності лівих ідей і атеїзму. Національна та естетична специфіка вирішення антивоєнної теми (Ґ. Ґрасс, Г. Белль, Н. Мейлер, А. Зегерс, З. Ленц, І. Шоу, Дж. Джонс, Р. М ерль, В. Ґолдінґ). Пошуки самоідентифікації особистості — національно-культурна, соціальна ідентичність (ми — вони) поступається місцем усвідомленню індивідуальної іншості (я — вони) — виявляється однією з характеристик, що визначають літературний прогрес аж до кінця 60-х років (Т. Пінчон, Дж. П. Донліві, Дж. Селінджер, Дж. Апдайк, «розсерджені молоді люди», «бітники», М. Дюрас, А. Моравіа).

Період зближення і взаємовпливу літератур, як у сфері ідей, так і в естетичній практиці. Розширюються не тільки національні, але і часові межі. У Франції та Великій Британії відкривають театр Фріша і Дюрренматта, відновлюють інтерес до німецькомовного роману Т. Манна, Р. Музіля, Г. Гессе (популярність Гессе не спа- дає до середини 70-х років). Особливо популярний у Європі та США Дж. Оруелл («1984», «Скотний двір»). Німеччина знову відкриває літературу США: Дж. Д. Пассос, В. Фолкнер. Популярність «сучасних» американських письменників (Е. Хемінгуей, У. Сароян, Т. Капоте, Дж. Селінджер) стає знаковою в загальноєвропейських культурних змінах.

«Антитрадиціоналістські» тенденції наприкінці 50–60-х років. Французький «новий роман» (А. Роб-Ґріє, Н. Саррот, М. Бютор, К. Симон). «Новий журналізм», естетичні пошуки (Дж. Барт, Т. Пінчон, В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз), «театр абсурду».

Протиріччя теоретичних маніфестацій (звинувачення традиційної літератури у використанні стереотипних прийомів, що приховують реальність) і художньої практики (звуження репертуару прийомів, гіпертрофія авторської самосвідомості, літературна гра). «Відкриття» естетично родинних тенденцій у літературі 30–40-х років (Х. Л. Борхес, Брайон О’Нолон, В. Набоков). Занепад європоцентризму і феномен латиноамериканського роману (X. Кортасар, Ґ. Маркес). Зрушення в традиційних поняттях «статус художника», «статус художнього тексту».

60–70-ті роки — перемога нонконформізму як утвердження права не вбивати і не віддавати своє життя за «ідеали». Феномен 1968 року: Париж, Прага, Вудсток. Соціальна і культурна емансипація.

70–80-ті роки — «карнавалізація» літератури: паралельне співіснування й взаємопроникнення «паракультури» й «інтелектуального роману». Зрушення в усвідомленні статусу художнього твору і ролі митця. Розширення сфери об’єктів зображення. Реальність, включаючи внутрішній світ, перестає бути головним і «найдостойнішим» для зображення. Можливі світи (уявні, галюциногенні, алегоричні конструкти, фентезі тощо) відтепер не розцінюються як ознака маргінальної літератури. Маркована створеність художнього світу (наявність автора-творця, фіктивність, інтертекстуальність), його залежність від конвенцій усвідомлюються читачем як необхідна ознака сучасності (постмодерністичності) літературного твору (І. Кальвіно, Дж. Барт, У. Еко, Дж. Фаулз, Ґ. Ґарсія Маркес).

80–90-ті роки — кінець холодної війни, крах соціалістичної системи, об’єднана Європа, глобалізація та антиглобалізм, англомовна культурна експансія, нові політичні реалії одно полярного світу.

90-ті роки — розширення художнього репертуару, повернення традиційних конвенцій в умовах незаперечного права літератури на фіктивність. Кінець XX ст. — період «мирного співіснування» більшості яскравих тенденцій художнього життя трьох останніх століть        (М. Еміс, П. Акройд, І. Велш).

Сучасний літературний процес (у російській літературі)

На рубежі XX–XXI ст. змінюється саме обличчя літератури: вона схрещується з технікою, здобуває нові якості й можливості. Звісно ж, ситуація постмодерну вдихнула нове життя в зношені художні системи, активізувала їхню взаємодію. При цьому дуже сильною є тенденція до мультикультуралізму. Це тенденція загальносвітова, позначається вона й у такому явищі, як міжжанровость і поліжанровість сучасної літератури. Отже, література виходить із звичних жанрових берегів. Ми бачимо, що сучасна література часто не вміщається у свої звичні межі. Не випадково досить часто автори дають своїм творам визначення «книга»: «Книга номада», «Книга з безліччю вікон і дверей», «Дойче бух».

Сучасна російська проза

Поряд із підбиттям підсумків і осмисленням сучасності помітне місце в прозі на рубежі століть посідає футурологічне моделювання. Це приводить до появи численних антиутопій, здебільшого постмодерністських та реалістичних. Вони привертають увагу до несприятливих і навіть небезпечних тенденцій розвитку як самої Росії, так і світу.

Серед творів про загрозу третьої світової війни вирізняється роман Тетяни Толстої «Кись». У цьому творі змальована Земля через століття після Вибуху, тобто термоядерної війни. Майбутнє зображено як минуле, як епоха неоліту, що настала знов. Невелика частина населення все ж таки залишилася жити, але цивілізація прийшла в занепад: ті, що вижили, абсолютно регресували й унаслідок радіоактивного випромінювання перетворилися на мутантів-виродків із зооморфними ознаками. Як і в Бредбері, у цьому суспільстві йде боротьба з книгами, їх вилучають і спалюють, тому що вважають, що все зло від книг. Але, показує Толстая, людина, що відмовилася від культури чи позбавлена культури, стає справжнім звіром, сіє зло, руйнування і спричиняє вибух останньої війни, після якої нічого живого не залишиться. Автор активно використовує іронію, пародіювання, але все ж таки фінал роману не зовсім безнадійний.

Як можливі причини планетарної катастрофи розглядаються ідеологічний розкол світу, взаємна нетерпимість, претензії на гегемонію. Звісно, кожна сторона переконана, що вона має рацію; але усі приречені. Література засуджує національний і груповий егоїзм, що готує остаточний вибух смерті. У сучасній прозі прогнозується загибель соціуму, який не розрізняє добро і зло, і з огляду на це цікавим є роман А. Кіма «Селище кентаврів». Автор нібито задається питанням, куди поділися кентаври. Але насправді кентаври в нього — метафора людей. Кім показує, які суто зоологічні причини (відсутність духовних інтересів, неготовність зважати на собі подібних) ведуть рід кентаврів до загибелі.

Не обходять письменники й інші небезпечні речі, які можуть чекати людство в майбутньому. П. Крусанов у романі «Укус ангела» розглядає можливі негативні наслідки російської національної ідеї, яка спочатку була розвинена слов’янофілами, деградувала за часів СРСР і відновлена зараз. Автор показує наслідки, які чекають Землю, якщо прихильники «російської ідеї» почнуть діяти. Вони мріють врятувати світ ціною усунення всього, що їм не подобається. Такі зусилля неминуче спровокують третю світову війну.

Проза попереджає і про небезпекy тоталітаризму в Росії, яка повністю не зникла. Тоталітаризм існував 70 років, увійшов у плоть і кров народу. Найбільш послідовно цю тему розробляє Сорокін у дилогії «День опричника» і «Цукровий Кремль».

Критикується в сучасній прозі національна ідеологія аморального забезпечення, що найбільш виразно проявилося в романі Сергія Носова «Господиня історії». Не могли сучасні автори обійти в своїх антиутопіях і важливої для нашого часу проблеми глобалізації.

Про неприпустимість механічного (що не зважає на специфіку національного менталітету) перенесення чужого досвіду на російський ґрунт говорить Володимир Тучков в оповіданні «Острів свободи і щастя». Він розповідає про намагання створити в одному з районів Сибіру подобу міні-Америки. Якийсь олігарх пожертвував величезну суму грошей на створення такої моделі. Міста так само вибудувані, і шерифи є, і поліція діє — але це лише зовні, а по суті все закінчується крахом через неврахування російської реальності. Тучков підкреслює: люди цінують те, чого вони домагаються. А тут їм все подарували, і вони ставляться несерйозно: пиячать, крадуть.

Природно, що і в антиутопіях письменники не обходять проблеми ідеалів споживання, які дуже активно насаджуються в російському суспільстві. Це не означає, що люди не повинні споживати, але має бути перевага духовних цінностей над матеріальними. Автори

незадоволені, що споживання стає єдиним сенсом існування і витісняє на задвірки духовне життя. Простежуються негативні наслідки деяких наукових відкриттів та ідеологічних віянь останнього часу. Один із найяскравіших творів такого роду — книга В. Сорокіна «Бенкет». Розглядаються наслідки впливу на людину ідеології, мас-медіа, техніки, генної інженерії. Змістом творів ав- тор доводить, що ці явища ведуть до ліквідації особистості, до тотального відокремлення.

Наслідком впливу мас-медіа Сорокін уважає появу суб’єкта-споживача. Автор дуже активно використовує пародіювання і гротеск, викриваючи сучасні мас-медіа. Він зображує перформанс, який відбувається на сцені Палацу з’їздів, основний зміст якого — популяризація різних речей і товарів. Щоб створити видимість, що нові бізнесмени — благодійники суспільства, у зал виносять їжу й напої, звучить гімн. У Сорокіна все це зображено дуже смішно, у комедійному, безглуздому світлі, оскільки розумні люди знають, що олігархи — аж ніяк не благодійники людства. Але псевдореальність вкладається в голови народу і підміняє собою справжню.

Наш час — час активізації та впровадження в життя біотехнологій. Вони активно заявляють про себе останніми десятиліттями: штучне серце, силіконові груди. Сорокін задається питанням: до якої межі можна замінювати елементи в людині, щоб віна залишалася людиною і не перетворилася на кіборга не тільки в механічному, а й у моральному плані? Автор показує, що сучасний світ чекає на витіснення природного штучним. Людина більш ніж наполовину знищила суміжне природне середовище й на рубежі століть перейшла до дослідів над собою, щоб і свій внутрішній простір, а може, і фізичне тіло підмінити штучними частинами. Сорокін критично ставиться до цього, особливо коли імплантація не викликана нагальними потребами, а мотивована модою. Поступово, говорить автор, біотехнології стануть дуже модними, а оскільки ці операції дорогі, їх спочатку дозволятимуть собі лише дуже забезпечені люди. Автор присвячує цій проблеми п’єсу «Конкретні», у якій зображено «золоту молодь» майбутнього. Автор дає зрозуміти, що це вже наполовину не люди, вони живуть без справжніх почуттів, як автомати.

Наступний етап потенційного розвитку людини пов’язаний з клонуванням. Сорокін також дуже критично ставиться до цього питання. Це остання ступінь витіснення природного штучним. Повне клонування всього людства, з одного боку, забезпечує людству безсмертя: людина зможе себе відтворювати мільйони і мільярди років. Завдяки клонуванню також ліквідується голод на Землі (відтворення овець, телят…). Таким чином, Сорокін однозначно не заперечує необхідність клонування, але ставить питання про те, чи потрібне воно людині й чи є клон людиною в повному розумінні слова: чи людина перед нами або якась знята з людини і примітивізована в порівнянні з реальною істотою копія? Клоновані герої Сорокіна — виродки, і їхня зовнішня потворність підкреслює внутрішню. По суті, вони перестали боятися смерті й перестали чогось прагнути. Вони знають, що в будь-яку мить зможуть кло- нувати себе й своїх близьких. Великі проблеми виникають у цьому суспільстві з тим, кого вважати онуком, коли онук старший за діда. Автор показує різні аспекти боротьби з клонуванням, яку веде живонароджений герой твору. Нарешті героя страчено, щоб настрахати інших.

Майбутнє, таким чином, бачиться письменникам сповненим небезпек, якщо дозволити негативним тенденціям сьогодення повністю реалізувати свій потенціал. У міру своїх сил література, зокрема сучасна російська проза, здійснює політику стримування цих тенденцій.

Сучасна російська поезія

Чимало спільного бачимо ми між сучасною російською прозою і поезією.

У поезії рубежу століть виділяються три основні мотиви:

·         підведення підсумків XX ст. і всього тисячоліття;

·         оцінка сучасності;

·         затвердження життєздатних цінностей.

З підбиттям підсумків ми зустрічаємося у вірші Бродського «1994» (1994), у книзі поезій Кенжеєва «Та, що сниться під ранок» і в книгах віршів В. Соснори «Флейта й прозаїзми», «Двері закриваються» (ці книги дуже тісно пов’язані між собою за змістом). Домінують у названих авторів розчарування, скепсис, туга, оскільки глобальні історичні проекти, що висувалися в минулі століття, не здійснені, а в СРСР комуністичний проект закінчився крахом. Віру у світле майбутнє змінює відчуття кінця історії. «Легіонери з порожніми руками повертаються з походу, <…> і актори, яким більше не аплодують, забувають свої великі репліки».

Досить тривожними є численні поетичні твори, присвячені минулому. Вирізняються серед них поеми Корнілова «Рулетка» (1999) і Байтова «Три роки» (1995), а також книга поезій Стратановського «Темрява денна» (2000).

Релігійні мотиви посідають помітне місце в сучасній російській поезії. Крім книги Стратановського, слід назвати книги Кублановського «Третя правда», Чухонцева «Фіфіа», Русакова — великий цикл «Розмови з богом». Ці художники обстоюють цінності справжнього, нефальсифікованого і неодержавленого християнства. Вони закликають не на словах, а на ділі стати християнами, домогтися християнізації душ. Таким чином письменники в епоху девальвації колишніх цінностей відроджують цінності християнські. Серед таких авторів слід виділити Юрія Кузнєцова.

Християнські настрої сильні й у поетичному щоденнику Ахмадуліної «Несподіване» (1999).

Т. Кібіров у творі «Парафразис» на плюралістичній основі сполучає переосмислені християнські цінності з постмодерністським плюралізмом, екуменізмом і панекологізмом — закликом до збереження всього живого на землі. Чи не всі порушені ним питання Кібіров пов’язує з літературою і всі свої роздуми опосередковує літературою. Тим самим він підкреслює, що в людей є невичерпний золотий естетичний запас, і це також одна з цінностей, про які не слід забувати. Поет звертається до того кращого, що є в людині, і прагне його активізувати, одухотворити. Якщо порівняти книгу Кібірова з книгою Стратановського, то можна сказати, що «Парафразис» — найсвітліша книга в сучасній російській поезії і, можливо, усій сучасній російській літературі. Темне й світле в сучасній літературі врівноважують одне одного, спонукаючи, з одного боку, адекватно сприймати життя, а з іншого — не впадати у відчай і обстоювати ідеали.

Сучасна російська драматургія

Як і вся російська література рубежу століть, драматургія позначена духом естетичного плюралізму. У ній представлені реалізм, модернізм, постмодернізм. У створенні сучасної драматургії беруть участь представники різних поколінь: нарешті легалізовані представники поствампіловської хвилі Петрушевська, Арбатова, Казанцев, творці постмодерністської драми Прігов, Сорокін, а також представники драматургії дев’яностих. Ціла плеяда цікавих авторів зуміла привернути до себе увагу: Угаров, Гришковець, Драгунська, Михайлова, Слаповський, Курочкін та інші.

Провідна тема сучасної драматургії — людина і суспільство. Сучасність в особах відображає творчість драматургів-реалістів. Можна послатися на такі твори, як «Конкурс» Олександра Галина, «Французькі пристрасті на подмосковній дачі» Розумовської, «Пробне интерв’ю на тему свободи» Арбатової та чимало інших. Найбільший інтерес серед представників реалістичної драми зуміла викликати в 90-ті роки Марія Арбатова завдяки новій для російської літератури феміністській проблематиці.

На рубежі століть у драматургію приходить покоління двадця- тилітніх. Їх твори, як правило, виключно похмурі й у тому чи іншому вигляді досліджують проблему зла. Головне місце в п’єсах займають зображення нелюдяності й насильства частіше за все не з боку держави, а зла, яке вкорінене у відносинах людей і свідчить про те, що їх душі покалічені. Такі «Пластилін» Сигарева, «Клаустрофобія» Костянтина Костенка, «Кисень» Івана Виропаева, «Паб» братів Преснякових. Таких похмурих п’єс і в такій кількості не було навіть за часів андеграунду. Це свідчить про розчарування в цінностях сучасної цивілізації і в самій людині. Методом від супротивного, згущуючи чорні фарби, молоді автори обстоюють ідеали людяності.

Значне місце в сучасній драматургії посідають також римейки — нові, осучаснені версії відомих творів. Драматурги звертаються до Шекспіра, про що свідчать «Гамлет. Версія» Бориса Акуніна, «Гамлет. Нульова дія» Петрушевської, «Гамлет» Клима (Клименка), «Чума на обидва ваші доми» Григорія Горіна. Із російських авторів звертаються до Пушкіна («Драй, зибен, ас, або Пікова дама» Коляди), Гоголя («Старосвітське кохання» Коляди, «Башмачкін» Богаева), Достоєвського («Парадокси злочину» Клима), Толстого («Анна Кареніна – 2» Шишкіна: допускається варіант, що Анна залишилася жива), Чехова («Чайка. Версія» Акуніна).

Критерії класики під час оцінювання сучасності визнаються більш об’єктивними, ніж будь-які ідеологічні критерії. В інших випадках із попередниками ведуть суперечку або поглиблюють їх спостереження. Але в першу чергу драматургія відсилає до запо- віданих класикою загальнолюдських цінностей. Найкращі із створених сучасними драматургами п’єс стали надбанням не тільки російської, а й зарубіжної драматургії.

Російська література кінця XX — початку XXI ст. загалом становить значний інтерес. Вона вчить думати, формує моральне почуття, заперечує потворне, даючи (часто в опосередкованій формі) уявлення про прекрасне і бажане.

V.Закріплення знань, умінь і навичок.

Міні-диспут за висловлюванням Й. Бродського: «Поет змінює суспільство непрямим способом».

VІ . Рефлексія.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

·         Мене зацікавило…

·         Мені здалася слушною думка про те…

 VІІ Підсумок уроку. Оцінювання роботи учнів.

-         Що нового ви дізнались на сьогоднішньому уроці?

-         Що вас вразило? Здивувало?

-         Про що б ви ще хотіли дізнатись?

VIІІ Домашнє завдання.

Написати рецензію (або есе чи зробити ідейно-художній аналіз) на один сучасний прозовий постмодерністський твір світової літератури.

Патрік Зюскінд «Запахи. Історія одного вбивці». Образ Гренуя та його літературні прототипи.

19.04.2017 р.                                   Урок № 59, 11 клас 2 год.

Тема. Патрік Зюскінд «Запахи. Історія одного вбивці». Образ Гренуя та його літературні прототипи.

Мета: Допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художній зміст, особливості твору письменника; розвивати навички сприйняття, аналізу постмодерністського твору, «розшифрування» його, прочитання підтексту, висловлення своєї думки про нього, своєї інтерпретації; розширювати кругозір учнів; виховувати прагнення до самопізнання та самовдосконалення, естетичний смак.

Тип уроку: комбінований урок.

Обладнання: підручник, портрет письменника, текст твору, ілюстрації до нього.

Хід уроку

І Мотиваційний етап.

1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

   ІІ Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань.

Бесіда за питаннями:

♦          Розкажіть про життєвий і творчий шлях П. Зюскінда;

♦          поділіться враженнями про прочитаний твір «Запахи…»;

♦          з’ясуйте основні елементи сюжету твору.

ІІІ Оголошення теми та завдань уроку.

Знати: ідейно-художній зміст твору;

Вміти: аналізувати образ головного героя.

IV Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Експозиція — опис Франції ХVІІІ ст., запахів, що панували в тогочасному Парижі, а відповідно, і міського побуту.

Зав’язка — народження в жінки, що торгувала рибою, дитини, яку вона збиралася знищити, як і чотирьох попередніх, їй не потрібних.

Розвиток дії — життя Гренуя в установі мадам Гайяр, у майстерні Грімаля, загальна ненависть до нього, відсутність у хлопця будь-яких моральних принципів і відповідальності.

Перша кульмінація — скоєння Жаном-Батістом Гренуєм убивства дівчинки заради її запаху. рішення героя стати найкращим парфумером, зберегти запах, який його захопив.

Розвиток дії — Гренуй опанував парфумерне мистецтво в майстерні Бальдіні, вразив того своїм талантом. Прагнучи досконалості, він після невдалих експериментів захворів і ледь не вмер. мандрує й усамітнюється на горі. Прибувши до міста Грас, знову заради запаху невинної дівчини убиває кількох дівчат.

Друга кульмінація — убивцю дівчат Гренуя схопили й засудили до страти. Коли зібралася багатотисячна юрба, щоб подивитися на страту злочинця, він застосовує парфуми, які викликають любов і захоплення. Засліплені мешканці вибачають Гренуя, ним захоплюються, його опікує батько вбитої дівчини ріші. Гренуй відчуває себе Великим, Богом, Прометеєм. Але йому не потрібна любов, бо він не знає, що це. У його серці тільки ненависть.

Розв’язка — злочинці-людожери, кинувшись на запах парфумів Гренуя, розривають їх творця на шматки.

 Колективна характеристика гренуя

(або робота в групах за етапами життя героя)

1) Бесіда

♦          Звідки могла взятися така потвора — у фізичному й у моральному планах? (Народжений без любові, кинутий матір’ю напризволяще; виростав у жахливих умовах сирітського закладу;

не мав запаху, що відлякувало людей, дратувало однолітків;

пройшов жорстоку школу каторжної праці й знущань у майстерні чинбаря; не знав слів «любов», «чесність», «порядність», «віра» й не розумів їх значень.)

Š Яким чином Гренуй добився професійного успіху, навіть отримав владу над людьми? (Завдяки своїм феноменальним здібностям відчувати запахи, запам’ятовувати їх, комбінувати й створювати нові композиції; був працьовитим, мав фанатичну жагу до експериментів, мріяв створити найдосконаліший запах парфумів.)

Š Чому Гренуй здійснював жахливі вбивства? (У нього не було жодних моральних перепон, табу на шляху досягнення мети, адже він не знав ні жалю, ні любові, не відав про цінність і неповторність людського життя.)

Š Чи була в Гренуя якась інша можливість досягти мети, улаштувати своє життя, не забираючи інше? (Так, адже мав надзвичайні здібності й можливості, забезпечив Бальдіні славу найвизначнішого майстра Європи.)

Š Як автор ставиться до свого героя? (Відкрито негативно, описує його то як кліща, то як павука.)

Š Який ідейний смисл цього образу? (Ніяка геніальність, ніяка висока чи невисока мета не варті людського життя.)

2) Складання усної характеристики образу Гренуя із добиранням відповідних цитат із твору

Інтерактивна вправа «мозковий штурм»

Š Визначити в повісті «Запахи…» риси постмодернізму.

Очікувані відповіді y  Наявність двох пластів — рис масової літератури (детективний сюжет) та елітарної. y  Інтертекстуальність. y  Пародіювання іронія, гротеск. y  «Віртуальний історизм» та ін. y  Змішування стилів — художнього й публіцистичного.

 Слово вчителя

— Головний герой повісті П. Зюскінда «Запахи» Гренуй має своїх літературних прототипів. Перш за все, це герой твору т. А. Гоф-мана «малюк Цахес на прізвисько Циннобер» — такий же потворний «курдупель», що виявився непотрібним власній матері. Його пожаліла фея й подарувала три чарівні волоски, завдяки яким люди бачили в ньому тільки прекрасні риси та вчинки, які він, до речі, нахабно забирав у інших. Закінчується ця історія ганебною загибеллю героя в нічному горщику. Сама фея пошкодувала про свій добрий вчинок.

Пригадаймо негативних персонажів роману Ч. Діккенса «Пригоди Олівера твіста» — добропорядних і законослухняних, на перший погляд, громадян — наглядачів робітного дому, сирітських закладів, членів опікунської ради, сусідів,— жорстокосердих, байдужих і корисливих.

У «Дивовижній історії Петера Шлемеля» німецького письменника Адальберта Шаміссо герой обміняв власну тінь на гаманець із золотом. Однак людина без тіні викликала страх та відразу в усіх оточуючих й потерпіла фіаско.

Отримав за допомогою гіпнозу владу над аудиторією і герой новели т. манна «маріо і чарівник» Кавальєро Чиполла. Приниження людей, насмішка над ними тішить фокусника. Кінець відомий. Простий хлопець, офіціант маріо не витримує знущань над най-святішим, що є в його душі, і стріляє в кривдника.

П. Зюскінд називає свого героя «бацилою», що що перегукується з невмирущою бацилою чуми в однойменному романі А. Камю.

Паралелей із твором письменника можна навести чимало. та всі вони підкреслюють істинність відомого твердження, що геній і злодійство — речі несумісні.

V.Закріплення знань, умінь і навичок.

Складання психологічного портрета головного героя .

VІ . Рефлексія.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

·          Найбільше мене вразило у творі П. Зюскінда.

 VІІ Підсумок уроку. Оцінювання роботи учнів.

-         Що нового ви дізнались на сьогоднішньому уроці?

-         Що вас вразило? Здивувало?

-         Про що б ви ще хотіли дізнатись?

VIІІ Домашнє завдання.

Характеризувати образ головного героя, розповідати про його літературні прототипи.

Розвиток мовлення №4. Складання тез за темою «Сутність символізму як літературного напряму». (усно)

12.04.2017р.                              Урок № 28 10 кл.

Тема. Розвиток мовлення №4. Складання тез за темою «Сутність символізму як літературного напряму». (усно)

Мета: Підсумувати й узагальнити знання учнів про символізм;  розвивати усне  мовлення, уміння обґрунтовувати свою думку, наводити приклади з тексту, проводити паралелі з життям; виховувати толерантність, культуру поведінки, найкращі людські якості.

Тип уроку:  розвиток усного мовлення.

Обладнання:  портрет письменника, видання твору.

Хід уроку

І Вступна частина

Створення емоційної готовності учнів до уроку.

ІІ Оголошення теми уроку та завдань.

1.  Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2. Висловлювати свої думки та враження.

IІІ Робота над обговоренням твору.

Пам'ятка учаснику обговорення

1.         Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2.         Намагайся правильно оперувати понятійним апаратом.

3.         Шанобливо стався до думок та особистості своїх опонентів.

4.         Будь витриманим, тактовним, толерантним, не перебивай співрозмовника. Не критикуй його особисті якості.

5.         Дотримуйся культури й логіки висловлювання.

6.         Добирай для доказів цікаві, переконливі факти й аргументи, приклади з літератури, із власних спостережень.

7. Вмій робити висновки й корегувати свої погляди та думки.

Символізм (від грец. symvolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».

Виник у Франції в 60 — 70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Можливо, виникнення символізму було пов'язане із суспільними змінами. Можливо, це вияв «спіралевидного» чи «маятникоподібного» розвитку мистецтва (адже протистояння «розуму» і «почуттів» у літературі були й раніше). Виникнення символізму деякою мірою було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості.

Символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульованій Шарлем Бодлером, якого вважали засновником теорії символізму. Термін запропонував Жан Мореас у статті «Символізм» (1886). Він підкреслював, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, переробити первинні емоції в лінії, кольорові плями, звуки, надати їм символічного значення. На його думку, поет мав описувати не об'єкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

Утвердження символізму в літературі пов'язували із творчістю Поля Верлена, Артюра Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, абсолютизація музичності й поетичного слова.

Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — краси. Символ не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі у художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово у символізмі — натяк, образ — загадка.

Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнавав правду. Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо.

Між символістами і романтиками першої пол. XIX ст. існувала певна естетична спадкоємність. Однак символізм не був простим продовженням романтичних традицій. Розчарування в ідеалах у символістів було значно глибшим. Щоб його виразити, вони, на відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділили їх потаємним змістом, вважаючи, що в основі буття крилася неосяжна, містична таємниця, намагалися висловити у своїй творчості те, що не піддавалося вираженню.

У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн, у Німеччині — С. Георге; в Австрії — М. Р. Рільке; у Росії — В. Брюсов, А. Бєлий, О. Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам «Молодої музи», «Української хати».

ІV Домашнє завдання.

Прочитати оповідання Джека Лондона «Жага до життя».

Роберт Шеклі «Запах думки». Роздуми автора про майбутнє людини та людства. Гуманістичний зміст оповідання – віра в перемогу людського розуму.

12.04.2017р.                                   Урок № 57, 6 клас 2 год.

Тема. Роберт Шеклі «Запах думки».  Роздуми автора про майбутнє людини та людства. Гуманістичний зміст оповідання – віра в перемогу людського розуму. 

Мета: Продовжити здійснювати аналітичне дослідження тексту оповідання Роберта Шеклі «Запах думки»; розкрити гуманістичний пафос оповідання, віра в силу та перемогу людського розуму; продовжувати вдосконалення навичок аналітико-інтерпретаційного дослідження прозових творів; сприяти вихованню любові до Художнього Слова.

Тип уроку: комбінований урок.

Обладнання: підручник, портрет письменника, текст твору, ілюстрації до нього.

Хід уроку

І Мотиваційний етап.

1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

   ІІ Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань.

Експрес – опитування.

•         Розкажіть про Роберта Шеклі, як про письменника-фантаста.

•         До якого світу потрапляє читача в оповідання Р. Шеклі «Запах думки»?

•         Які риси фантастичної літератури ви побачили в оповіданні?

•         Яким чином герой потрапляє до чужої планети? Чому автор «залишає» свого героя самотнім та беззахисним?

•         Як в образі Лероя Кліві автор змалював образ людства?

•         Які епізоди оповідання ви обрали для своїх ілюстрацій? Чому саме ці епізоди?

•         Які ілюстрації вам сподобалися найбільше? Чому?

•      Доберіть до ілюстрацій товаришів відповідні цитати з тексту.

ІІІ Оголошення теми та завдань уроку.

Знати: життєвий і творчий шлях письменника;

Вміти: аналізувати оповідання.

IV Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Вчитель. Ми продовжуємо з вами вивчати оповідання Роберта Шеклі «Запах думки», разом із героєм нас чекають захоплюючі та небезпечні пригоди на далекій планеті. Сьогодні ми спробуємо збагнути, у чому полягає гуманістичний пафос оповідання «Запах думки», пройдемо усіма «білими плямами» тексту, «почуємо» голос самого автора та зрозуміємо його послання нам, читачам.

Аналітичне дослідження тексту

•         Ми залишили нашого героя беззахисного на чужій планеті в оточенні дивних, проте небезпечних хижаків. Як зрозумів Лерой Кліві, що тварини на планеті З-М-22 керуються телепатією, щоб виявити потенційну жертву?

•         Яким чином герою вдалося врятуватися від пантери? Виразно прочитайте даний епізод. У чому комізм даної ситуації? Чому автор зберігає гумор, зображуючи героя в такій небезпечній ситуації? (Герой уявив себе самкою-пантерою, пантера-самець навіть потерся об нього та замуркотів.  Для автора важливо показати, що герой, не зважаючи на смертельну небезпеку, може оцінити певний комізм ситуації, до якої потрапив. Лерой Кліві зображується не тільки кмітливою, а й дотепною людиною. Примітка. Роберт Шеклі вважається не тільки класиком світової фантастичної літератури, а й загальновизнаним майстром гумористичної і сатиричної фантастики. На даному епізоді варто продемонструвати учням риси гуманістичної прози, притаманної Р. Шеклі).

•         Чому Кліві здивувався тому, що живий зранку? Як оцінює свої шанси на те, щоб вижити? Чи здається герой? Чому? (Герой розуміє, що вижити в умовах, коли хижаки відчувають запах твоїх думок, дуже важко, проте герой не збирається падати духом: він знаходить їжу, знаходить металевий спрут для захисту. Герой вбирає в собі найкращі риси Людини: віра в перемогу, надія на завтрашній день, рішучість боротися до останнього за власне життя: «Вранці він здивувався, що все ще живий. Поки що усе гаразд. Можливо, й цей день скінчиться благополучно. У бадьорому настрої Кліві попрямував до свого корабля … Кліві знайшов металевий прут, зважив його у руці і заткнув за пояс, трохи нижче поштової сумки. Не надто надійна зброя, але додає впевненості».).

•         Чому при зустрічі з чотирма вовками хитрість із прикиданням у самку не пройшла? Як реагують тварини? Чому автор ставить героя перед новими труднощами? (Тварини дивним чином відчувають чужинця, розрізняють запах його думок і тому герою потрібно знаходити нові шляхи для порятунку).

•         Як тіло «зрадило» героя? Чому автор акцентує на цьому увагу читача? (Коли Лерой уявив себе змією, він злякав вовків, проте тіло «не послухалося» мозку, Кліві почав тікати і ледве не став жертвою хижаків. Автор підкреслює, що врятувати героя може не сильне спритне тіло, не наявність палиці, а саме сила розуму).

•         Як на вашу думку, чому герой уявив себе птахом? Що допомогло йому для створення «реального» образу? Поміркуйте, як у даному епізоді розкривається авторська думку щодо сили людського розуму? (Герой створив в уяві образ птаха, і саме досвід космонавта допоміг йому «побачити» планету з висоти пташиного польоту. Сила людського розуму залежить багато в чому від того, що людина робить у цьому житті, від її життєвого досвіду, від професійних навичок, від вміння правильно їх застосувати).

•         Чому всі хижаки зібралися біля Кліві? Чи є у нього шанс врятуватися лише за допомогою фізичної сили? Чому автор підготував для свого героя останнє, таке важке випробування? (Всі хижаки відчули запах думок людини, розумові хитрощі, які герой використовував раніше, більше не спрацюють, адже можна лише раз посилати хижакам цієї планети певний ментальний образ. Герой має відстояти право називатися Людиною, царем та хазяїном природи).

•         Як працює думка людини? Давайте простежимо політ думки героя за допомогою схеми:

Заповнити таблицю «Лерой Кліві»

Риси характеру героя	Цитата з тексту
Людина сильна,	«Клів відчайдушно намагався не втратити залишки свідомості. Він перебував в непередаваному стані шоку. Йому здавалося, що розум його відокремився від тіла і, звільнений, витає в повітрі. Усі турботи, почуття, страхи залишилися з тілом; розум був вільний…»
Спостережливий, мислячий	«Ось воно що! Тварина, позбавлене очей і вух, може виявити присутність Клів тільки одним способом. Способом телепатичним! Щоб перевірити свою теорію, Клів подумки вимовив слово «пантера», ототожнюючи його з наближенням звіром. Пантера люто заревіла й помітно скоротила  відстань, що їх розділяла…»
Цінує життя.	- «Він із зусиллям взяв себе в руки. Пора серйозно поміркувати…»
Почуття відповідальності, дисциплінованість	Покидаючи зорельот, не забуває про сумку з поштою, яку не кидає навіть тоді, коли знаходиться в небезпечних ситуаціях.

V.Закріплення знань, умінь і навичок.

Складання психологічного портрета головного героя.

VІ . Рефлексія.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

·         Мене зацікавило…

·         Мені здалася слушною думка про те…

 VІІ Підсумок уроку. Оцінювання роботи учнів.

-         Що нового ви дізнались на сьогоднішньому уроці?

-         Що вас вразило? Здивувало?

-         Про що б ви ще хотіли дізнатись?

VIІІ Домашнє завдання.

Опрацювати матеріал підручника с.