Розвиток мовлення №4. Складання тез за темою «Сутність символізму як літературного напряму». (усно)

12.04.2017р.                              Урок № 28 10 кл.

Тема. Розвиток мовлення №4. Складання тез за темою «Сутність символізму як літературного напряму». (усно)

Мета: Підсумувати й узагальнити знання учнів про символізм;  розвивати усне  мовлення, уміння обґрунтовувати свою думку, наводити приклади з тексту, проводити паралелі з життям; виховувати толерантність, культуру поведінки, найкращі людські якості.

Тип уроку:  розвиток усного мовлення.

Обладнання:  портрет письменника, видання твору.

Хід уроку

І Вступна частина

Створення емоційної готовності учнів до уроку.

ІІ Оголошення теми уроку та завдань.

1.  Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2. Висловлювати свої думки та враження.

IІІ Робота над обговоренням твору.

Пам'ятка учаснику обговорення

1.         Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2.         Намагайся правильно оперувати понятійним апаратом.

3.         Шанобливо стався до думок та особистості своїх опонентів.

4.         Будь витриманим, тактовним, толерантним, не перебивай співрозмовника. Не критикуй його особисті якості.

5.         Дотримуйся культури й логіки висловлювання.

6.         Добирай для доказів цікаві, переконливі факти й аргументи, приклади з літератури, із власних спостережень.

7. Вмій робити висновки й корегувати свої погляди та думки.

Символізм (від грец. symvolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».

Виник у Франції в 60 — 70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Можливо, виникнення символізму було пов'язане із суспільними змінами. Можливо, це вияв «спіралевидного» чи «маятникоподібного» розвитку мистецтва (адже протистояння «розуму» і «почуттів» у літературі були й раніше). Виникнення символізму деякою мірою було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості.

Символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульованій Шарлем Бодлером, якого вважали засновником теорії символізму. Термін запропонував Жан Мореас у статті «Символізм» (1886). Він підкреслював, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, переробити первинні емоції в лінії, кольорові плями, звуки, надати їм символічного значення. На його думку, поет мав описувати не об'єкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

Утвердження символізму в літературі пов'язували із творчістю Поля Верлена, Артюра Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, абсолютизація музичності й поетичного слова.

Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — краси. Символ не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі у художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово у символізмі — натяк, образ — загадка.

Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнавав правду. Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо.

Між символістами і романтиками першої пол. XIX ст. існувала певна естетична спадкоємність. Однак символізм не був простим продовженням романтичних традицій. Розчарування в ідеалах у символістів було значно глибшим. Щоб його виразити, вони, на відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділили їх потаємним змістом, вважаючи, що в основі буття крилася неосяжна, містична таємниця, намагалися висловити у своїй творчості те, що не піддавалося вираженню.

У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн, у Німеччині — С. Георге; в Австрії — М. Р. Рільке; у Росії — В. Брюсов, А. Бєлий, О. Блок. В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам «Молодої музи», «Української хати».

ІV Домашнє завдання.

Прочитати оповідання Джека Лондона «Жага до життя».