Артюр Рембо. "Відчуття", "П'яний корабель", Голосівки".

22.03.2017р.                                   Урок № 26, 10 клас 1 год.

Тема. Артюр Рембо. "Відчуття", "П'яний корабель", Голосівки".

Поняття про символ як основний засіб поетично­го самовираження, його потрактування французьки­ми символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, «підказування» смислів і простір для відгадування.

Мета: Ознайомити з матеріалом про життєвий та творчий шлях французького поета А. Рембо; поглиблювати навички аналізу поетичного твору, виразного читання; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти поглибленню знань школярів про французький символізм; виховувати естетичний смак.

Тип уроку: комбінований урок.

Обладнання: підручник; портрет А. Рембо; виставка його творів; тексти віршів А. Рембо (у перекладах на вибір учителя).

Хід уроку

І Мотиваційний етап.

1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

   ІІ Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань.

Бесіда за питаннями:

 Аналіз трьох-чотирьох письмових робіт учнів (поезія Поля Верлена).

ІІІ Оголошення теми та завдань уроку.

Знати: про життєвий та творчий шлях французького поета А. Рембо;

Вміти: аналізувати поезії письменнитка.

IV Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Серед визначних поетів французького символізму чи не найтрагічнішою є постать Артюра Рембо. Метеором увірвався він у літературу (почав писати ще в школі, та назавжди полишив поезію вже у 20-річному віці), але його творчість, гарячкова й відчайдушна, трагічна й енергійна, схвилювала сучасників та нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, що ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, котрий спромігся піднятися над своєю епохою і зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».

 Опрацювання біографії письменника за підручником с. 215-222.

 Слово вчителя.

Вірш «П’яний корабель» А. Рембо написав, коли йому було 15 років. Хоча через два роки він виправив деякі рядки. Прочитавши цей твір, П. Верлен зазначив, що в ньому є те, «чим повинна збагатитися сучасна й майбутня поезія». І, дійсно, «П’яний корабель» став новаторським явищем у тогочасній французькій літературі.

 Виразне читання поезії А. Рембо «П’яний корабель».

(В читель  декламує вірш у перекладі В. Ткаченко)

П’яний корабель

За течією Рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі Індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.

На вантажі свої я не звертав уваги,—

Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,

І, ледь урвався крик матроської ватаги,

Я вирушив туди, куди хотів давно.

Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! І заколот гігантський

Зняли півострови, простори і вітри.

Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,

Що їх візничими утоплених прозвали,

І десять діб вогнів не бачив по ночах.

В сосновий корпус мій текла вода зелена,—

Солодка, як малим кисличний сік, вона,

Відкинувши убік і якір, і демено,

Блювоту вимила та плями від вина.

В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді;

Там, раптом синяві підфарбувавши вири,

Повільні ритми й шал у днину осяйну,

П’янкіші од вина, потужніші за ліри,

Витворюють гірку любовну рябизну!

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

І те, що може лиш примаритись тобі.

Я сонце споглядав у пострахах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,

Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

І соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових стад стремів на повну міць!

Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!

Льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!

Хотів би показать я гомінкій малечі

Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль.

І піна вквітчана мої гойдала втечі,

І вітер додавав мені не раз зусиль.

А море — мученик у безбережнім світі —

Мене підносило на схлипах злих своїх,

Воно несло мені свої тінисті квіти,

А я, мов дівчина навколішках, затих...

І, взявшись на своїх бортах гойдати

Їх чвари та послід, я, майже острівець,

Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

Під гривою заток я — корабель пропащий,—

Закинутий у вись етерну без птахів,

Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий

Не вирвуть острова, що від води сп’янів;

Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,

Де видно — о нектар солодких віршомазів! —

Небесні сопляки та сонячний лишай;

Я, весь плямований вогнистою дугою,

Що мчав і гнав ескорт із коників морських

(Ультрамаринове склепіння наді мною

Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),

Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний

Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,

Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—

Я за Європою прадавньою тужив!

Архіпелаги зір та острови незнані

Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

— В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотих птиць, Снаго прийдешніх днів?

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик;

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

Аналіз поезії.

— Чи можна визначити про що цей вірш? (Вірш має безліч інтерпретацій, викликає у читачів різні асоціації. Одні бачать у ньому бунт проти сірої буденності, інші — аналогію з подіями Паризької комуни, треті говорять про те, що в цьому творі автор передбачив свою власну долю, четверті вбачають у ньому виклад філософсько-естетичної концепції митця. У вірші описані мандри корабля, що втратив управління і носиться безмежним океаном.)

— У чому полягає особливість цього твору? (У вірші спостерігається злиття об’єктивного і суб’єктивного першоджерел. Саме тому описані події можуть асоціюватися як з реальним життям, так і з філософським узагальненням (блукання і поривання ліричного героя у просторах духу, життя, поезії).)

— Визначте композицію вірша. (Композиція вірша складається з трьох частин. Зав’язка — загибель команди і втрата керування кораблем, розвиток дії — уявні мандри ліричного героя в морській стихії, кульмінація — зіткнення піднесеної фантазії з буденною реальністю, розв’язка — відмова героя від прагматичного життя.)

— Які види конфлікту є у творі? (У вірші є два види конфлікту: зовнішній і внутрішній. Зовнішній — зіткнення ліричного героя зі стихією та буденністю, внутрішній — боротьба, що точиться в душі ліричного героя за духовне пробудження, особистий незалежний світ, мрії.)

—   Яка головна тема твору? (Мандри душі ліричного героя в житті та у світі власної уяви.)

—   Прослідкуйте етапи «пробудження» душі ліричного героя. (Вірш починається з мотиву пробудження ліричного героя. («Я вирушив туди, куди хотів давно»; «Моє пробудження благословили шквали»; «колись глухий.., я за водою плив».)

—   Що, на вашу думку, символізує образ корабля? (Образ корабля, що нарешті звільнився, символізує потяг ліричного героя до пошуку іншого світу, відмінного від звичайного, вільного у своїх фантазіях, думках, мріях.)

—   Як почуває себе ліричний герой у цьому плаванні? (Його приваблює небезпека: «Я блискавицями роздерте небо знаю, / Прибої, течії, смеркання голубі, / Світанки, збуджені, мов голубині зграї, / І те, що може лиш примаритись тобі».)

—   Що побачив герой під час плавання? (Усе розмаїття світу, з його складностями і багатогранністю. Але його не лякають ні шторми, ні блискавиці, ні складнощі, пов’язані з пошуками таємного сенсу буття.)

—   У вірші є два світи. Як їх сприймає ліричний герой? (Реальний світ для ліричного героя є справжньою трагедією, оскільки в ньому немає простору для польоту думок і почуттів. Вільніше він почувається у світі ірреальному.)

—   Який прийом використовує автор для зображення цих двох світів? (Прийом контрасту: безмежний бурхливий океан і холодна й брудна калюжа, вільний «п’яний корабель» і «вутлий корабель», що його в присмерку пускає засмучене хлоп’я.)

—   Який фінал вірша? (Фінал відображає результат духовних та естетичних пошуків автора, який усвідомив перевагу внутрішнього життя над обмеженістю зовнішнього простору.)

—   Які образи-символи є у вірші? (Образ п’яного корабля, моря, символи-кольори.)

 Коментар учителя.

Назва вірша теж є символічною. Багатьох дослідників та читачів хвилює питання: «Чому корабель п’яний?» У творі неодноразово звучить мотив сп’яніння. З одного боку, це означає забуття нудної буденності, сірого життя, а з іншого — відчуття припливу нестримної фантазії та енергії. Ліричного героя п’янить розмаїття почуттів, небачені краса і таємниця ірреального світу, що відкрився в його душі. У вірші відчувається дивовижне злиття героя зі стихією, що пробуджує в ньому поетичне натхнення.

Море в поезії виступає багатозначним символом. Це і почуття, і примхлива життєва доля, і поезія.

У вірші є й символи-кольори: зелений колір моря, «зелена синь» морських глибин. Як відомо, у символістів ці два кольори означали надію.

 Проблемне запитання.

—   Деякі дослідники називають вірш А. Рембо «П’яний корабель» поемою. Чи згодні ви з такою думкою? (Відомо, що поема як жанр поєднує в собі елементи лірики, епосу й драми. Усі ці ознаки є у творі А. Рембо.)

 Виразне читання поезії А. Рембо «Відчуття».

( Вчитель декламує вірш у перекладі Г. Кочура.)

Відчуття

В блакитні вечори стежками йтиму я;

Колотиме стерня, траву почну топтати:

Відчує свіжість піль тоді нога моя,

Я вітру голову дозволю овівати.

Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.

В душі безмежної любові лиш припливи;

Все далі й далі, мов бродяга той, піду,

З Природою, немов із жінкою, щасливий.

 Аналіз поезії.

—   Яким постає у творі ліричний герой? (Ліричний герой представлений мандрівником.)

—   Якою він бачить природу? (Природа для нього постає живою істотою в образі жінки, яку він здатен пізнати лише за допомогою відчуттів.)

—   До чого прагне ліричний герой? (До злиття з природою, що надає йому гармонії та щастя.)

—   Яка композиція вірша? (Вірш поділяється на дві частини. У першій відображено уяву ліричного героя, згадуються вже пережиті враження. В цій частині переважають дієслова майбутнього часу, оскільки почуття проектуються на майбутнє. У другій — ліричний герой немов переноситься в уявну дійсність, що сприймається як реальність. Тут переважають дієслова теперішнього часу.)

—   Яка кольорова символіка вірша? (У вірші домінує блакитний колір, що символізує чистоту почуттів та духовних поривань героя до світу краси.)

—   Які художні засоби використовує автор? (Епітети: «блакитні вечори», «безмежної любові»; порівняння: «все далі й далі, мов бродяга той, піду»; метафори: «я вітру голову дозволю омивати».)

—   Яка роль тропів у вірші? (Вони розкривають піднесений настрій героя, душевний спокій, сповнений відчуттям вільного простору та свіжого повітря.)

  Слово вчителя.

Вірш А. Рембо «Голосівки» відразу привернув увагу читачів і критиків, викликавши різні тлумачення. Багато літераторів вбачали в ньому розвиток думки о Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами, запахами, людськими почуттями. Інші говорили, що в цьому вірші Рембо відобразив дитячі спогади про барвистий буквар, за яким його вчили читати. Існують і символічні прочитання твору. Але цей вірш, мабуть, залишиться найбільшою загадкою поета А. Рембо.

 Виразне читання поезії А. Рембо «Голосівки».

( Вчитель декламує вірш у перекладі Г. Кочура.)

Голосівки

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О,— про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

 Аналіз поезії.

— Визначте жанр твору. (Сонет.)

— Чим сонет Рембо відрізняється від усіх інших творів подібного жанру? (А. Рембо відкидає строгість у вибору теми сонету, стриманість форми, чіткість ритму. Його сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. «Голосівки» вражають читача своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною інтонації, що допомагає авторові розкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій.)

—  У чому полягає новизна твору? (А. Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли поєднуються звуки і кольори в одне ціле, душевний стан природи і людини, земне і божественне.)

—  У чому особливість асоціацій ліричного героя? (На перший погляд, асоціації ліричного героя досить розрізнені. Але вони пов’язані між собою відносинами контрасту: чорний — білий (духовна смерть — чистота вічного буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Але поет не бачить якихось нездоланних протиріч, адже одне не існує без іншого, оскільки у світі все взаємопов’язане.)

  Коментар учителя.

У «Голосівках» поет шукав нову мову поезії. Він писав: «Я винайшов колір голосних! Я погодив форму і плин кожної приголосної і тішив себе надією за допомогою інстинктивних ритмів винайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно буде доступне всім почуттям. Я зберігав тлумачення. Спочатку це було навчання. Я записував безгоміння ночі. Я занотовував невимовне. Я фіксував запаморочення».

Експерименти А. Рембо були продовжені наступними поколіннями символістів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і дивовижних образів.

V. Рефлексія.

Продовжте речення:

Найбільше мені запам’яталася поезія…, тому що…

 VІ. Підсумок уроку. Оцінювання роботи учнів.

-         Що нового ви дізнались на сьогоднішньому уроці?

-         Що вас вразило? Здивувало?

-         Про що б ви ще хотіли дізнатись?

VIІ. Домашнє завдання.

Підготуватися до уроку позакласного читання.

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життя та творчість А.Фета, Ф.Тютчева.

Рей Дуглас Бредбері. «Усмішка». Тривога за руйнування духовних цінностей в оповіданні.

22.03.2017р.                                    Урок №53, 6 клас

Тема.  Рей Дуглас Бредбері. «Усмішка». Тривога за руйнування духовних цінностей в оповіданні.

Мета: Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом американського фантаста Рея Бредбері, виявити ідею та особливості психологізму оповідання „Усмішка”,розвивати уміння аналізу, виразного читання, творчу уяву, абстрактне мислення; виховувати почуття захоплення красою.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.

Хід уроку

І Вступна частина

1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

ІІ Оголошення теми та завдань уроку.

 Рей Дуглас Бредбері. «Усмішка». Тривога за руйнування духовних цінностей в оповіданні.

Знати: життєвий і творчий шлях американського фантаста Рея Бредбері;

Вміни: аналізувати його новелу «Усмішка».

ІІІ Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Слово вчителя: Немає, мабуть, людини, яка б не думала про своє майбутнє, про майбутнє людства, не прагнула б хоч краєчком ока зазирнути в нього.

2. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

- Яким ви бачите наше суспільство, цивілізацію через 50, 100 років?

3. Слово вчителя .  

Намагався уявити  майбутнє   цивілізації й американський письменник Рей Дуглас Бредбері. Його твори належать до найкової фантастики, яка принципово вирізняється із загально фантастичної традиції тим, що змальовує реальний світ, який перетворюється не за помахом чарівної палички, а за законами науки.

- Яких письменників-фантастів ви знаєте ?

- А що вам діти відомо про Рея Бредбері ?(Учні розповідають про письменника й на дошці створюють опорно-логічну схему).

Опрацювання біографії письменника. За підручником с.194-195

1. Коментоване читання новели Р.Бредбері

2. Евристична бесіда

- Чи збулося ваше передбачення щодо змісту твору?

- Які події у світі змусили автора змалювати саме таку картину майбутнього?

(Знищення атомними бомбами японських міст Хіросими та Нагасакі, техногенні катастрофи, локальні війни, ворожість одних народів стосовно інших тощо.)

- Який настрій викликає твір? Чи підходить до нього визначення «трагічний оптимізм»? Свої міркування обґрунтуйте.

3. Слово вчителя

Картина художника  Леонардо да Вінчі, адже саме про його картину йдеться у творі «Усмішка».

4. Повідомлення  про Леонардо да Вінчі та його картину «Мона Ліза».

«Джоконда» - це диво

В італійському живописі к. ХV ст. набув широкого розповсюдження профільний жіночий портрет. Обличчя Джоконди вирізняється стриманістю і спокоєм. У м'якій  димовій завісі, що тане, але що оповивав обличчя і фігуру, художникові вдалося передати відчуття безперервної мінливості людської міміки при спокійних очах Мони Лізи, що уважно дивляться на глядача.  В очних западинах затаєність, завдяки якій видається, ніби очі нахмурені. Довкола куточків стиснутих губ намічаються ледь вловимі тіні, які змушують повірити, що кожну мить вони можуть розімкнутися, усміхнутися і повести ніжну розмову.

Портрет уміщено в суворий пропорційний прямокутник, її напівфігура утворює цілісний об’єкт. Завершеності образу надають складені руки. Звисаючі хвилясті пасма волосся гармонують із прозорою вуаллю, що ніби стікає з пліч і співзвучно зливається з ледь помітною дорогою.

На передньому плані «Джоконди» переважають золотисто-коричневі тони, а перспектива долини зображена смарагдово-зеленими барвами. Все разом у «Джоконді» дуже приваблює до себе глядача, який відвідає Квадратний зал у Луврі. Зі стіни йому дарує чарівну усмішку зовні стримана і внутрішньо спокійна істота – Мона Ліза, наділена надприродною здатністю впливу на людські душі та серця. 

5. Робота в групах

Щоб більше встигнути побачити і зрозуміти, розподілимося на групи, кожна з яких  відвідає певну станцію, а потім поділиться своїми враженнями та знаннями.

1-ша група прямує до станції «Історична» і з'ясовує причини деградації людської цивілізації, зображеної в новелі.

2-га група відвідає станцію «Хлопчик Том», охарактеризує героя і висловить свої міркування з приводу того, чому той, на відміну від натовпу не хотів нищити витвір мистцтва.

3-тя група подорожуватиме до станції «Усмішка», де з'ясує, чому письменник-фантаст так назвав свій твір і яка його головна думка.

6. Обмін враженнями від подорожей груп

7. Складання пам’ятки для людства за допомогою методу «Мозкова атака»

ІV Рефлексія.

Прийом «Продовжте речення»

-         Найбільше мене вразило те, що…

V підсумок уроку. Оцінювання.

-         Що нового ви дізнались на сьогоднішньому уроці?

-         Що вас вразило? Здивувало?

-         Про що б ви ще хотіли дізнатись?

VI Домашнє завдання.

Опрацювати біографію письменника.

 Навчитися виразно читати та переказувати новелу.

 Зробити ілюстрації (за бажанням).

Розвиток мовлення №4. Риси постмодернізму у творчості письменників-прозаїків другої половини ХХст. (усно)

22.03.2017р.                              Урок № 54 11-А (2 год)

Тема. Розвиток мовлення №4.  Риси постмодернізму у творчості письменників-прозаїків другої половини ХХст. (усно)

Мета: Підсумувати й узагальнити знання учнів про ідейно-художні особливості  творів;  розвивати усне  мовлення, уміння обґрунтовувати свою думку, наводити приклади з текстів, проводити паралелі з життям; виховувати толерантність, культуру поведінки, найкращі людські якості.

Тип уроку: розвиток усного мовлення.

Обладнання: портрети  письменників, видання творів.

Хід уроку

І Вступна частина

Створення емоційної готовності учнів до уроку.

ІІ Оголошення теми уроку та завдань.

Розвиток мовлення №4.  Риси постмодернізму у творчості письменників-прозаїків другої половини ХХст. (усно)

1.  Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2. Висловлювати свої думки та враження.

IІІ Робота над обговоренням твору.

Пам'ятка учаснику обговорення

1.         Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2.         Намагайся правильно оперувати понятійним апаратом.

3.         Шанобливо стався до думок та особистості своїх опонентів.

4.         Будь витриманим, тактовним, толерантним, не перебивай співрозмовника. Не критикуй його особисті якості.

5.         Дотримуйся культури й логіки висловлювання.

6.         Добирай для доказів цікаві, переконливі факти й аргументи, приклади з літератури, із власних спостережень.

7. Вмій робити висновки й корегувати свої погляди та думки.

Як філософська категорія термін «постмодернізм» поширився завдяки філософам Жаку Дерріді, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко і особливо книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979).

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Для епохи постмодерну характерні конкурентна демократія та узгодження інтересів різних груп на основі суспільного договору, ринкова економіка з масовим споживанням, нові джерела соціальної нерівності, індивідуалізація та плюралізація життєвих стилів. Прогресуючою стає регіональна нерівність. Філософський постмодерн оголошує все відносним, крім самої відносності^[7].

У постмодерністському пізнавальному дискурсі збільшується роль індивідуального.

Величезний внесок у створення певного постмодерністського стилю мислення та бачення естетики приносить французький філософ, теоретик літератури – Жак Дерріда. Його концепція має основну тезу – « Все є текст», відповідно «Немає нічого окрім тексту». Світ реальності постає як сукупність знаків, символів. В яких немає автора. Текст, який створив певний автор, втрачає свій ноуменальний сенс, який він в нього вкладає, так як цей самий текст переосмислюється іншим суб’єктом, який вбачає в ньому свої сенси. Естетика тут є певним безпосереднім переживанням, не обов’язково об’єкту мистецтва. Естетика зливається з усім і проявляється в усьому. Головним поняттям, яким було б можливо описати процес злиття естетики та філософії є поняття деконструкції.    

Деконструкція, на думку Дерріди, не повинна бути ні аналізом ( у ній немає відомості найпростішим елементам), ні тим більше — синтезом (хоча деякі критики, наприклад Р. Гаше, бачать результат деконструкції створення якихось прото-синтезів на інфраструктурному рівні). Це не критика (в загальному або кантівському сенсі слова), не метод (хоча деякі критики схильні вважати деконструкцію методологією читання інтерпретації), що не акт, що не операція. Дерріда прагне піти від розуміння деконструкції як суб'єктно-об'єктних визначень: деконструкція — це не стратегія суб'єкта, подія або, врешті-решт, тема, мотив симптом чогось іншого — якоїсь іншої проблеми.

За думкою Дерріди, «деконструкція це рух досвіду, відкритого до абсолютного майбутнього, досвіду, по необхідності невизначеного, абстрактного, який з’явився в очікуванні іншого і відданий очікуванню іншої події».

У контексті аналізу текстів Жака Дерріди деконструкція може бути охарактеризована за такими принципами:

1.     Вона не є певним методом і не може ним стати;

2.     Будь яка її подія унікальна і неповторна;

3.     Спроба її визначити лише заважає її власній неперервності;

4.     Її суть — художня транскрипція філософії за допомогою естетики, яка несе в собі розуміння метафоричної етимології філософських понять.

5.     Вона «не є симптомом нігілізму, модернізму та постмодернізму. Це останній свідок, мученик віри кінця віку».

Відповідно, деконструкція — це певний стан, в якому людина змінює концепт, яким вона бачила щось до моменту деконструкції. Як певна можливість на деякий час просто відпустити всі смислові рамки, які її утримували, і знаходитись в стані очікування нового.

Мішель Фуко, в своїй роботі «Історія божевілля в класичну епоху», останню частину присвячує порівнянню таких феноменів як творчість та божевілля. Говорячи про творчість, спочатку Фуко називає божевілля «вирішальним моментом» будь-якої творчості. Але в подальшому він робить ці два поняття контрарними між собою, так як вони суперечать одне з одним.

«В классическом опыте творчество и безумие были связаны на ином, более глубоком уровне: они парадоксальным образом ограничивали друг друга. Ибо существовала некая область, в которой безумие опровергало творчество, уничтожало его своей иронией, превращало его воображаемые ландшафты в патологический мир фантазмов; язык бреда не мог быть творческим. И наоборот: если бред считался творчеством, он тем самым отделялся от жалкой истины собственного безумия»

За М.Фуко, творчість виникає на стику божевілля та розуму, так як «в их столкновении раскрывался тот центральный для творчества момент неуверенности, в который рождается произведение, момент, когда оно уже появилось на свет и по-настоящему становится произведением».

Щоб пояснити чому творчість та божевілля, як здавалось за ствердженнями М.Фуко, ніби доповнюють одне одного, але в результаті несумісні, важливо розглянути певну епістемологію М. Фуко. Скажімо, істина існує в певній масі людей, які її підтримують. Божевілля створює свою власну істину, яку неможливо розділити. Стає зрозумілим відомий вислів Мішеля Фуко: 

«Недостатньо вважати себе гомосексуалістом, потрібно ще створити світ гомосексуалістів». Відповідно якщо де-небудь існує більше, ніж один сенс, відбувається протиріччя. Мистецтво має існувати в встановлених рамках, в певному, відповідному мистецтву сенсі. Якщо сенсів стає більше, мистецтво втопає у протиріччях. 

«Отныне, впервые в истории западного мира, именно мир, через посредство безумия, становится виновным перед творчеством; он затребован произведением, обречен приноравливаться к его языку, принуждается им к исполнению задачи узнавания и исправления своих ошибок. Перед ним стоит цель передать разум этого неразумия и вернуть разум этому неразумию».

Відповідно, М.Фуко висвітлює певну тенденцію розуміння мистецтва постмодерном, як чогось, що розділене розумінням кожного окремого індивіда. Але у випадку Фуко, мистецтво наділяється сенсом за допомогою підтримуючої цей сенс маси.      

ІV Домашнє завдання.

Опрацювати матеріал підручника  с.