Позакласне читання. Література першої половини ХХ століття.

28.11                                    Урок №24, 11 клас 2 год

Тема. Позакласне читання. Література першої половини ХХ століття.

Мета: Допомогти  учням розкрити поняття «модернізм», «авангардизм» в поезії; розвивати навички виразного читання, аналізу ліричних творів, висловлення своїх думок і вражень;  виховувати  гуманістичне світобачення.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрети письменників, видання творів, ілюстративні матеріали.

Хід уроку

І Вступна частина

1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

ІІ Оголошення теми та завдань уроку.

Позакласне читання. Література першої половини ХХ століття.

1.     розповідати про головні віхи життєвого і творчого шляху поетів;

2.    виразно читати і аналізувати вірші.

IV Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Лекція вчителя. Сторінками життя та творчості митця

Життєві випробування Т. Манна

 Томас Манн народився 6 червня 1875 р. у м.  Любеку, у давній бюргерській родині. Поняття «бюргерство» Т. Манн трактував специфічно. «В жодному разі, - зазначає український літературознавець К. Шахова, - це поняття для Т. Манна не було ідентичним поняттю "буржуазія" в інтернаціональному його розумінні. Бюргерство в Німеччині межі ХІХ-ХХ ст. означало для письменника... соціальний прошарок, який створив багатство й культуру країни, її позитивну етику, виробив релігійні та моральні принципи нації, сини якої являли собою титанів духу, як Мартін Лютер і Альбрехт Дюрер, Ґоттґольд Ефраїм Лессінґ і Йоґан Вольфґанґ Ґете, Фрідріх Міллер і Артур Шопенгауер».

 Крім Томаса, у родині Манн було ще четверо дітей. Старший брат Генріх також був письменником, широковідомим за межами рідної країни. Можна навіть сказати, що спочатку слава Генріха, який писав здебільшого белетристичні твори, дещо перевершувала славу його молодшого брата, твори якого здебільшого були розраховані на читача-інтелектуала. Втім, згодом саме Томасу судилося увійти до сузір'я найвидатніших класиків XX ст.

 Дитинство Томаса було щасливим і безтурботним. Хлопчик зростав у атмосфері батьківської любові, шумних розваг сестер і братів, плекання сімейних традицій. Домашнє виховання залишало йому достатньо вільного часу, аби віддаватися власним фантазіям. Однак раювання дитячих та юнацьких років було затьмарене шкільною муштрою, з якою чутливий хлопчик стикнувся спершу у прогімназії доктора Буссеніуса, а потім і у гімназії «Катареніум». Сумних вражень від вчителів, що нав'язували жорстоку дисципліну й націлювали на прагматичне ставлення до знань, не могла розвіяти навіть радісна нагода долучитися  як автору і співредактору  до видання гімназійного часопису «Весняна буря». Проте у своїх шкільних невдачах уже дорослий Манн звинувачував не лише консервативну систему освіти кайзерівської Німеччини, а й власну мистецьку натуру з притаманною їй меланхолійною мрійливістю та зосередженістю на внутрішньому житті.

Тому й дійшов висновку, що має насамперед покладатися на самоосвіту та самовиховання. Так воно й склалося. Т. Манн не закінчив гімназії. І не лише через відразу до здебільшого не цікавої для нього шкільної науки, розрахованої на звичайних дітей бюргерів. Річ у тім, що в останні роки його перебування у гімназії сімейне життя родини Т. Манна зазнало серйозних змін. Помер батько, а після його смерті пішли «з молотка» успадкована фірма й будинок, зведений, здавалося, на століття; мати з молодшими дітьми переїхала до Мюнхена, що на той час був одним із найзначніших культурних центрів Німеччини. Туди ж, покинувши гімназію на останньому році навчання, перебрався й Томас, який відтепер вирішив подальшу освіту здобувати самостійно, обираючи зі світової книжкової скарбниці лише те, що пасувало його схильностям і зацікавленням, розвивало його письменницьку майстерність.

 Спершу Т. Манн влаштувався на службу у страховій компанії звичайним клерком. Утім, за конторкою у бюро він потайки писав свій перший художній твір. Під назвою «Падіння» ця новела була надрукована у лейпцизькому журналі «Ді Ґезель-шафт» і одразу ж помічена літературними критиками. Приємно вражений її успіхом, автор-початківець рішуче відмовився надалі марнувати час у бюро. Відтепер його професією мала стати література. Відчуваючи потребу поглибити свою освіту, Т. Манн почав відвідувати лекції в Мюнхенському університеті. Він  увійшов до літератури в той момент, коли в ній переважали декаденські  течії, коли яскраве місце зайняла антигуманістична проповідь Ніцше, коли  оспівували смерть, вели наступи на реалізм і висували на перший план "чисте  мистецтво". Наймоднішим словом було слово "модерн", тобто - сучасний,  новий. 

 Важливу роль у мистецькому житті Т. Манна відіграла подорож до Італії, куди він 1896 р. вирушив разом зі старшим братом. Італія постала перед уродженцями європейської півночі екзотичною красунею, що тішила око розкішними південними краєвидами. Однак найважливішим було те, що саме в Італії він навчився дисципліні творчої праці. Саме тут склався «розклад» робочого дня письменника, якого він дотримувався протягом усього свого життя: до обіду - робота над рукописом, по обіді - читання й збір матеріалів для роботи над твором.

1 група. Про ранній роман «Будденброки», його реалістичний характер і структура.

 Плодами років, проведених Т. Майном в Італії (1896-1898), стали збірка новел «Трістан» (1903) та перші розділи роману «Будденброки». 1901 р. цей великий твір, що не поступався епопейним полотнам XIX ст., вийшов друком у престижному видавництві «Фішер». Переповівши історію розквіту та загибелі родини заможних купців Будденброків, двадцятишестирічний автор заявив про себе як цілком зрілий майстер (саме за цей роман, щоправда, із запізненням майже на тридцять років, він одержав Нобелівську премію).

  Рукопис «Будденброків» існував в одному примірнику. Тому, відправляючи поштою до видавця стос густо списаних аркушів, автор вирішив його застрахувати, зазначивши на пакунку поруч із написом «рукопис» його цінність, що дорівнювала приблизно тисячі марок. Помітивши цю цифру, поштовий чиновник мовчки посміхнувся.

 У романі «Будденброки» Т. Манн поставив собі за мету змалювати історію німецької буржуазної родини протягом століття. Чотири її покоління ніби втілюють у собі основні етапи розвитку німецької буржуазії ХІХ ст. Письменник майстерно передає психологію кожного із своїх героїв.

 Іоганн Будденброк  - старший розумний і проникливий, засновник фірми, типовий представник нового класу підприємців. Він має широкий світогляд, вольтер’янець за своїми поглядами, дієва натура. Іоганн відзначається високим почуттям особистої гідності.

 Іоганн Будденброк – молодший продовжує справу свого батька, але  позбавлений широти його поглядів. Він тільки підприємець.

 Томас Будденброк відстоює інтереси фірми у боротьбі з конкурентами. Ризиковані спекуляції, у які втягує його ця боротьба , призводять до того, що день святкування столітнього ювілею фірми стає днем початку її кінця.

 Ганно – останній представник родини.  Він виявляє повну байдужість до всього. Ганно захоплений тільки скрипкою, музика – єдиний його притулок. Хворобливому Ганно протистоять його однолітки – червонощокі нахаби, молоді хижаки. Думки Ганно перед смертю сповнені втомою від життя і небажанням боротися за нього.

 Роман дає широку і правдиву картину життя німецького бюргерства. Письменник проникливо побачив і прорік неминучий занепад цього класу.   

 Слово вчителя.  Вже визнаним письменником Т. Манн познайомився з майбутньою своєю дружиною Катею Принґсгайм. Вона була дочкою відомого у Мюнхені професора математики, який захоплювався колекціонуванням творів мистецтва. Дівчина не відразу прийняла освідчення, адже розуміла, як непросто бути дружиною знаменитого письменника.  Шлюб, як і сподівався Т. Манн, насправді виявився щасливим. Разом із Катею, яка була поруч в усіх випробуваннях долі, поділяла радощі його творчої праці й життєві негоди, письменник прожив півстоліття. Разом із нею він побудував справжню «бюргерську» родину, в якій народилося й виросло шестеро дітей, серед яких були й творчо обдаровані натури (донька Еріка стала акторкою, син Клаус слідом за батьком обрав своїм ремеслом літературу).

2 група. Рух до модерністської літератури (роман «Чарівна гора» та ін.).

 Роки Першої світової війни відзначилися світоглядною й творчою кризою в житті письменника. Він відклав новий роман, над яким почав працювати 1913 р. (через одинадцять років цей твір побачить світ під назвою «Чарівна гора»), і, захопившись політичним життям своєї країни, зосередився на публіцистиці. Позиція, яку він обстоював у статтях того часу, зводилася до підтримки участі Німеччини у Першій світовій війні. Ця позиція спиралася на певні націоналістичні настрої. Пізніше письменник відверто називав свої тодішні погляди хибними та й взагалі оцінював той період свого життя як один із найважчих. Згодом, у 20-х роках, на тлі бурхливого розвитку фашистських настроїв у Німеччині маннівська позиція співчуття войовничому германізму змінилася на однозначну опозицію до нього.

 Про духовне одужання письменника свідчило його повернення до художньої творчості. Він завершує «Чарівну гору» - перший інтелектуально-філософський роман, що мав гучний успіх. У цьому творі мало дії, не відбувається майже жодних подій. Ганс Касторп, молодий інженер із багатої родини, головний герой роману. Він приїжджає відвідати хворого до туберкульозного санаторію і затримується  там спочатку на тижні, а потім на місяці і роки.  Санаторій розташовано у горах Швейцарії. У тиші санаторію люди ведуть своє розмірене життя. А в цей час у Європі починається світова війна, киплять пристрасті.

 Увесь роман пронизує атмосфера хвороби і смерті. Але головний його зміст – суперечки, ідейні конфлікти, складні процеси осмислення філософських і соціальних ідей доби.

 Т. Манн створює новий тип роману, у центрі якого розвиток і зіткнення ідей. Письменник аналізує погляди героїв, передаючи сам процес мислення. І хоча герої ізольовані від суспільства, їхні суперечки пов’язані з життям Європи. Автор не дає нам готового рішення, але ходом роману переконує, які небезпеки для людства містяться в жорстоких проповідях, які передували виникненню фашизму.

 З часом письменник береться за новий твір - роман про біблійного Йосифа Прекрасного («Йосиф та його брати»). Робота над ним тривала довгих сімнадцять років. За цей час задум книжки під пером письменника розрісся у величезну тетралогію.

 Паралельно, в паузах, які Т. Манн вважав відпочинком від виснажливої праці над книгою-велетнем, писалися новели, літературно-критичні статті, навіть ще один роман, «Лотта у Ваймарі» (1939), який на тлі інших маннівських епопей виглядає майже мініатюрним. Закінчивши «Йосифа», того ж таки 1943 р. письменник розпочинає роботу над романом «Доктор Фаустус». У цьому романі немає чіткої перспективи, немає мови про майбутнє. Значення роману в іншому – у відмові від ілюзій, пов’язаних із цивілізацією.

 3 група.   Сторінками творів митця.

Провідні жанри художньої творчості письменника - роман і новела. Ці класичні для західної літератури жанри зазнали під пером Т. Манна суттєвого оновлення. Зокрема, у новелах наголос був перенесений зі змалювання зовнішніх подій на внутрішнє життя, з характеру героя - на уособлену в ньому духовну проблему; великого значення набули інакомовний план сюжету, підтекст, символічні деталі й лейтмотиви, оповідний ритм. Те ж саме здебільшого стосувалося й романів письменника, в яких, окрім того, значно збільшилося інтелектуально-філософське навантаження.

Вершинними досягненнями художньої творчості письменника вважаються новели «Тоніо Креґер» і «Смерть у Венеції», а також п'ять романів: «Будденброки», «Чарівна гора», «Йо-сиф та його брати», «Лотта у Ваймарі», «Доктор Фаустус».

 4 група.  Оповідання про митців, трактування в них теми мистецтва і митця.

 «Я стою між двох світів...», писав Т. Манн.  Наскрізні теми творчості Т. Манна - це «взаємини художника і бюргера» (тобто проблема протистояння мистецтва та світу банального життя); осмислення кризи гуманістичної культури й напружений пошук засобів її подолання та ін.

 Одна з найулюбленіших новел Т. Манна — «Тоніо Креґер» (1903). Критики вважають її програмним твором письменника, адже в ній вустами головного героя, наділеного багатьма автобіографічними рисами, він відкрито висловив власне творче кредо й розуміння мистецької вдачі.

Зображений у новелі письменник Тоніо Креґер - «напівбюргер-напівмитець». Це спричинює його подвійне відчуження і від світу мистецтва, для якого він  «надто» бюргер, і від світу обивателів, в якому до нього ставляться як до підозрілого дивака, а одного разу навіть приймають за злочинця. Та й у внутрішньому своєму світі Тоніо не знаходить спокою. «Бюргерську» частину його душі приваблюють прості втіхи обивательського світу, однак «мистецька» її частина потребує повної самовіддачі. Відтак він, скоряючись суворій дисципліні творчої праці, відмовляється від звичайного людського щастя. Символічним уособленням привабливого бюргерського життя, про яке мріє, але яке не може собі дозволити герой-митець, виступає пара пересічних обивателів - Ганс Гансен та Інга Гольм. Їхнє життя схоже на граціозний танок - легкий, природний, позбавлений мук творчості, величезної духовної напруженості й виснажливої творчої праці. Тоніо навіть трохи заздрить цій життєрадісній і гармонійній парі. Втім, він залишається вірним своєму покликанню. А потяг до «бюргерського життя» переплавляється у його серці на любов до людей обивательського світу, ту любов, що наповнює вітрила його мистецтва силою людяності, надає його творам душевної теплоти та духовної значущості.

Розмірковуючи над любов'ю до життя, Тоніо підкреслює: «... коли з літератора щось і може зробити поета, то це якраз моя міщанська любов до всього людського, живого, звичайного. Від неї походить вся доброта, весь гумор, і мені навіть здається, що це і є та любов, про яку в Святому Письмі сказано, що людина може говорити мовою людською і ангельською, та без любові голос її однаково буде лише гудінням міді та брязкотом кімвала».

Іншим боком проблема взаємин митця із «життям» повертається у новелі «Смерть у Венеції» (1911), яка здобула славу шедевра світової літератури XX ст. Тут розповідається трагічна історія митця Ґустава Ашенбаха, що знехтував своїм мистецьким покликанням й занурився у вир життєвої стихії. Уособленням краси життя для нього постає чотирнадцятирічний Тадзьо. Спочатку юнак впав в око письменнику як еталон досконалої вроди. Однак естетичне захоплення Ашенбаха швидко набуває характеру душевної прихильності, а згодом - пристрасті, котра повністю руйнує його особистість. Він зрікається всього, що досі було сенсом його життя - творчості з її щоденною каторжною працею, моральних засад, які він палко обстоював у своїх творах, зрештою, почуття власної гідності. Наприкінці новели Ашенбах справляє враження жахливої карикатури на самого себе - такого, яким він був до зловісної подорожі до Венеції.

Смерть Ашенбаха ставить останню крапку в історії його падіння. Символічною паралеллю до духовного розпаду головного героя є пошесть холери у Венеції. Хвороба, що лютує у місті, яке Т. Манн сприймав як колиску ренесансної культури, символізує також крах гуманістичних традицій у Європі XX ст.

Вершинні романи Т. Манна давно увійшли до скарбниці літературної класики XX ст.

IV Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

•                     Т. Манн мені уявляється людиною...

•                     Мене зацікавило...

V Підсумок уроку. Оцінювання.

-         Що нового ви дізнались на сьогоднішньому уроці?

-         Що вас вразило? Здивувало?

-         Про що б ви ще хотіли дізнатись?

VI Домашнє завдання

1. Підготуватись до контрольної роботи. Написати твір.